Сувеніри з кераміки
 
Нічого не вибрано
Корзина пустая
0 грн. [declination=]товар|а|ов[/declination] в кошику
Нічого не вибрано
+38-067-598-93-09
    +38-067-38-38-223

Без вихідних з 10:00 до 19:00
 
» » Українське ужиткове мистецтво

Українське ужиткове мистецтво

Українське ужиткове мистецтво

Українське ужиткове мистецтво має давнє коріння. Завдяки літописам і пам’яткам, що дійшли до нас з доби Київської Русі відомо, що вже тоді існували промисли, які потім стали власне українськими. Так, найдавнішими видами народного прикладного мистецтва є різьба по дереву (дерев’яна скульптура), килимарство, вишивка, гончарство і кераміка.

Дерев’яна скульптура досягла свого найвищого розвитку за часів розквіту козацької держави в XVII–XVIII ст. Талановиті козацькі майстри, чиї імена не дійшли до нас, стали творцями унікального українського стилю, так званого козацького бароко. По всій території козацької держави зводилися порівняно невеликі дерев'яні церкви, що відзначалися водночас точністю ліній і майстерною ажурністю. Багато з них збереглися й донині. Вочевидь, від козацького бароко ажурність різьблення перейшла в народну архітектуру Центральної, Північної та Східно - Південної України. Різьбленням стали прикрашатися одвірки, сволоки, карнизи дерев'яних споруд, а відтак і дерев ' яні предмети господарського вжитку, меблі та хатнє обладнання, скрині, дерев'яний посуд, знаряддя праці та зброя, військове спорядження.

Особливою сторінкою в історії українських промислів є різьблення церковних іконостасів та інших предметів культового призначення. Переважає поліхроматична або золочена різьба барокового стилю, основою якої служить вибагливий рослинний орнамент, що складається з майстерно стилізованих народних мотивів : виноградної лози, соняшників, мальв, троянд та ін. Барокові і рококові орнаментальні форми і мотиви часто доповнюються постатями святих, янголів та ін. Ці композиції зазвичай притаманні архітектурним елементам багатоярусних іконостасів.

Сьогодні популярні предмети народного промислу західного регіону України, зокрема гуцульські декоративні топірці, пістолі, кріси, порохівниці, барильця, дерев'яний, переважно декоративний, посуд. Гуцульські майстри для прикрашання своїх виробів використовують техніку інтарсії та " пацьоркування " ( інкрустування бісером ).

У дерев'яному різьбленні зберігається регіональна варіативність орнаментів, притаманна іншим видам українського декоративного мистецтва. Так, на Галичині і Волині домінують геометричні форми орнаменту, в той час як у центральній Україні та на східноукраїнських землях переважають рослинні форми орнаменту.

Дуже давнім українським промислом є килимарство. Функціонально існують три головні назви для килимових тканин : ковер, килим і коц. Різниця між ними могла полягати в техніці, орнаменті, розмірі й призначенні. Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним принципом : коври й килими походять з центрально - та північноукраїнських промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині. Крім того, на коврах і килимах переважає барвистий, часто рослинний орнамент. Гуцульський коц – переважно сірий або білий – кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний.

Найрізноманітнішим і, певно, найдавнішим в Україні є гончарський промисел. Найпоширеніші види кераміки - теракотова, сіра, полив'яна та чорна кераміка. Вони відрізняються не тільки територіальними традиціями колористики й декору, але й родовищами глини. Відповідно до природного розміщення родовища потрібної глини історично виникали осередки гончарства. Їх назви походять від назв сусідніх селищ. Ці назви сьогодні сприймаються як бренди. Так, наприклад, відома городищинська та плахтянська кераміка, чорнодимлена кераміка з Гавареччини Львівської області.

Чорнодимлена кераміка ( випалена за спеціальною технологією – без доступу повітря ) виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи. В Україні Х V ІІІ – ХІХ ст. вона суперничала з традиційною полив'яною керамікою.

Чорна кераміка виготовляється зі спеціальної глини на гончарному крузі. Після підсушування кременем, який походить з того ж родовища, вироби вигладжують і « виписують » на них орнаменти. Після випалювання вигладжена поверхня має сріблястий, а не вигладжена — чорний колір.

Традиційний керамічний посуд, як правило, розписується та оздоблюється поливою чи фляндруванням, причому характерним для українського гончарства є поєднання зеленої й коричневої полив. Мальовані миски, тарелі, тикви, куманці, близнята і дзбанки, а також оригінальні фігурки кіз, баранів, оленів з горщиками на спині для кімнатних квітів мають рослинний або сюжетний орнамент.

Особливістю українського народного гончарства є також кахлі для печей, а подекуди і вставки для будівель у формі рельєфних і розписних кружал, прямокутних плиток з орнаментом, що утворюють на стінах декоровані фризи тощо. Кахлі можуть бути рельєфними, з зеленою або коричневою поливою, мальовані. Зустрічаються кахлі, розписані по білому тлу синьою поливою або й двома - трьома кольорами. У старих будинках можна ще побачити викладені кахлями старовинні печі, які є справжніми витворами мистецтва. Вони мають практичне значення і є елементом стилю приміщення.

Яскравою сторінкою увійшов в історію культури українського народу декоративний розпис. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України. Одним з найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису на Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області.

Вже у Х V ІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва виник незвичайний петриківський орнамент. З покоління в покоління передавалися основи декоративного оздоблення сільського інтер'єру та екстер'єру, господарських і побутових речей, зберігалися місцеві особливості розпису. Для настінного малювання тут до кінця XIX ст. використовували крейду, сажу, кольорові глини, саморобні рослинні фарби. Їх розводили яєчним жовтком, молоком, природним вишневим клеєм. Малюнок наносили за допомогою пензлика, дрібні елементи вимальовували саморобними тоненькими пензликами з котячої шерсті, а грона калини — кінчиком пальця. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання для декоративного оздоблення рослинно - квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення. З початку XX ст. Петриківка стає центром виготовлення « мальовок » — малюнків на тонкому папері, що виконувалися недорогими аніліновими фарбами — « манійками ».

Ще одним унікальним явищем у декоративному мистецтві України є розпис великодніх яєць - писанок. Українські писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу. Якщо за часів язичництва писанку розписували до свята Весни, то за християнства – до Великодня, свята Воскресіння Христового. У слов'ян яйце було початком всього, прообразом космосу. Вони вірили, що весь світ подібний до великого яйця : шкаралупа – це небо, плівка – хмари, білок – вода, жовток – земля. Символіка яйця як зародку нового життя також перегукувалася із символікою сонця, якому поклонялися предки українців, вбачаючи в цьому небесному світилі запоруку відродження природи і життя.

В залежності від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу.

У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у Великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки ( тобто, варені яйця, зафарбовані в один колір ). В Україні ж писанкарство досягло найвищого рівня свого розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка – одним з культурних символів України.

 


Коментарі:

Залишити свій коментар:
  •  
оновити, якщо не видно коду
РЕКЛАМА